Андрій Логвинов
2 подобається Твори
Тисяча років окупації або Шлях України Зміст: 1) Де починалася Україна 2) Юдохозари 3) Світові колонізатори 4) Рідна віра 5) Рух опору Де починалася Україна «Можливо, що коли-небудь наші нащадки запровадять церемонію покладання вінків на хвилі Чорного моря, в пам'ять наших прапращурів які загинули під час прориву Середземного моря в котлован сучасного Чорного моря, де затонув центр української працивілізації – Арта…» Прадавня Україна, свого часу Велика Скіфія, на давніх мапах простягнулася від Дунаю до Предкавказзя і була розташована під знаком Тельця, тобто Бика, Тура. І тому Україна-Скіфія-Русь для стародавніх народів - це країна Тура, Бика. Але не лише тому… Бо відомі усім назви Тавріка, Скіфія, Русь, Україна, Волинь, Буковина, Бойківщина, Гуцульщина,- кожна окремо теж означає країна Тура, Бика. Велесова Книга мовить про нас: «ми - коровичі, кравенці», де кравенці – це варіант імені українці, який розвинувся із прадавньої племінної назви «куру» (бики, тури) таким чином: куру, каурави, коврави, коровичи, кравенці, українці. Від цієї ж племінної назви «куру» утворені назви деяких наших міст: Коростень, Коростишів, Корець, Короп, Корсунь, Корюків, Коропець, Кореїз, Керч і т.п. І ми не просто країна Бика,- а країна небесного Тура, Бика. Тобто основні наші Боги - це Боги небесного, солярного кола. А за прадавніми, орійськими уявленнями країна небесного Тура, Бика - це країна, в якій процвітає арта (вона ж дгарма) – порядок, законність, доброчесність. Не випадково одна із відомих назв давньої України – Артанія. Найперші сліди людських поселень в Україні сягають мільйона років. Саме так датується стоянка Королеве на Закарпатті. На наших теренах знайдено чимало і більш пізніх поселень археологічної культури - Лука-Врублевецька, віком 400-300 тисяч років. А про високі культурні здобутки праукраїнців свідчить Мезинське поселення на Чернігівщині, де знайдено перші у світі музичні інструменти, зроблені із кісток мамонта. Усі разом вони складали єдиний ритмічно-ударний ансамбль наших предків. Прадавні інструменти були розмальовані червоною фарбою геометричним орнаментом. Особливу увагу привертає так званий «шумлячий» браслет, зроблений із бивня мамонта. Пластини браслета були вкриті різьбою і видавали гармонійний ритмічний звук. Усе це дозволяє стверджувати, що наші предки полюбляли танцювати і співати ще в ту епоху. І дотепер наш український народ має найбільший у світі пісенний фонд – майже півмільйона пісень. Мезинській знахідці приблизно двадцять тисяч років. Ще раніше виник праукраїнський феномен – Кам’яна Могила під Мелітополем. Це єдина у світі кам’яна «книга», де в петрогліфах викарбована історія, культура, релігія України і світу за двадцять п’ять тисяч років. І, свого часу, це був чи не єдиний для всієї Землі сакральний центр, місто Бога! Арта Зокрема в петрогліфах Кам’яної Могили йдеться про створення світу, а також про потоп, який знищив Арту – першу в світі землеробську цивілізацію. Напевно, наші нащадки колись запровадять урочисту церемонію покладання вінків на хвилі Чорного моря в пам'ять наших прапращурів, які загинули під час прориву Середземного моря в котлован сучасного Чорного моря, де і затонув центр української працивілізації – Арта. Це відкриття незалежних українських вчених, яке підтвердили морські дослідження американських гідрогеографів і палеонтологів, офіційна історична наука України просто замовчала. І таким чином приховала від широкого загалу не тільки Арту, а й свідчення культурної революції, яку здійснило протоукраїнське (воно ж протоіндоєвропейське) населення. Ця прадавня людність – прямі нащадки Арти, представники культури Трипілля – Кукутени і всього межиріччя Дунай-Азов. Це вони, наші пращури, поширили свою першокультуру по всій Землі. Щодо причин і дати потопу існують різні думки, та як на нас – ця трагедія відбувалася приблизно дев’ять тисяч років тому. Зрозуміло, ця дата потребує уточнення, що цілком можливо у майбутньому. Бо залишки Арти й досі покояться на дні Чорного моря, природно законсервовані шаром сірководню, який не дає псуватися артефактам. Можливо колись підводна археологія розкриє світу цю яскраву сторінку нашої прадавньої історії. Проте нам і зараз відомо, що в допотопні часи на місці Чорного моря була циркоподібна котловина, справжній пуп Землі, дно якого розташоване нижче рівня світового океану. А найглибшу частину котловини займало прісноводне озеро. Саме на родючих берегах цього озера і на прилеглих північночорноморських землях процвітала перша у світі землеробська цивілізація дуже високого рівня. Ще тоді, коли увесь світ жив з полювання та збиральства,- наші пращури вирощували сільгоспрослини і худобу, зводили будинки і створювали письменність. Південний край цієї родючої котловини , що нині є південним берегом Чорного моря, був суцільним скелястим урвищем. Босфорської протоки тоді ще не було , а на її місці існував перешийок, природний сухопутний шлях із Європи в Малу Азію. І ось в один страшний день відбувся розлом Босфорського перешийка. Із кількасот метрової висоти на густозаселену і квітучу низину ринула шалена ріка солоної води із Середземномор’я. За одну, дві доби було зруйновано і затоплено багато поселень не тільки на дні сучасного Чорного моря, а й на прилеглих землях нинішніх Одещини, Миколаївщини, Херсонщини і Криму. Подальший, більш повільний перелив солоної води із Середземного моря тривав ще два роки. Чорне море встановилося приблизно у своїх сучасних межах. І була затоплена Азовська низовина, де на заболочених землях, ще до потопу, розвинулося меліоративне землеробство майбутніх шумерів (сумерів), які згодом принесли наші знання і високу культуру на землі Месопотамії. Можливо, що ця страхітлива подія і породила легенду про Атлантиду. І, хоча відома назва частини праукраїнців «анти» була зафіксована досить пізно, не забуваймо, що слово «античний» означає «прадавній». І назва Атлантида спочатку могла звучати як «Антлантида». Нині ми вже знаємо що анти (анта) – це спільнота, яка славить ще допотопного Бога Ана (Бога Неба), батька Енліля (Бога повітря),- а це вже наш добре відомий Лель-Полель. За переказами Атлантида знаходилася за Геракловими стовпами. Але до потопу Геракловими стовпами називалися кількасотметрові стіни - стовпи Босфорського перешийка, які, за еллінами зруйнував Геракл (а за іншою легендою – давньоєгипетські каменярі). Але за кілька тисячоліть ця страшна подія була еллінами призабута. І коли вони слідом за праукраїнцями – артами колонізували Середземномор’я аж до Гіблартару, - туманна згадка про потоп була перенесена на Гіблартарську протоку. Проте Атлантида – Україна й досі знаходиться за Геракловими стовпами – за колишнім Босфорським перешийком. А уже після потопу певна частина врятувавшихся праукраїнців , простуючи берегом Дунаю, розселилася в Центральній Европі. І не лише там… Як нині стало відомо, мовно-культурні сліди праукраїнців збереглися у багатьох народів світу. І не тільки в індоєвропейців чи їх сусідів. А бачимо їх навіть в Полінезії, де вишиванки і татуювання племені маорі дуже подібні українським, і помітна первісна спорідненість української та полінезійської мов. Наприклад: українською «руки репані», - полінезійською «рінга ріпана». Українською «питання», «питаю», - полінезійською «пітео». Бачимо сліди праукраїнців і в іншому кінці Землі – у південноамериканських аракенів (Аргентина – Чілі ), де повністю співпадають українські та аракенські міфи Купальської містерії. Навіть назви персонажів: наприклад, український Перун, - аракенський Пуру, - українська Марена, - аракенська Мармарена. Про подібні сліди впливу праукраїнців на інші народи поговоримо пізніше. Проте і після потопу більшість праукраїнців залишилася на своїх неушкоджених землях. І в регіоні Дунай-Дніпро-Азов вони частково відтворили прадавню культуру затопленої Арти, яка нині отримала археологічну назву Трипілля - Кукутени. Принагідно зазначимо, що затоплення Арти-Антлантиди було першим відомим нам затопленням наших прадавніх коренів, наших прабатьківських могил. Збереглися свідчення давніх авторів про суперечку поміж сколотами – праукраїнцями і давніми єгиптянами, - хто з них давніший, і хто більше обдарував світову цивілізацію. Давні історики повідомляють про перемогу в цій суперечці сколотів – праукраїнців, як про подію, загальновідому на той час. Бо на теренах України досліджена Інгульська археологічна культура, яка була одним із першоджерел прадавнього Єгипту. Тобто давні історики знали про спорідненість українців і частини єгиптян. До того ж відомо, що свого часу Шампольйон не міг розшифрувати давньоєгипетських текстів на Розетському камені, - доки йому не підказали скористатися давньоукраїнською мовою. Ми знаємо, що єгиптяни добре вміли працювати з основними, скельськими породами. І хоча всі чули про всесвітній потоп, але й досі жевріє прадавній міф про єгиптян, які допомогли затопити своїх конкурентів. Нібито на північ, на колишній Босфорський перешийок, було відправлено загін каменярів, - повернувся лише один геть хворий каменяр… Другий удар водою по наших прадавніх могилах, по історичній пам’яті нанесли московські юдохозари (про яких мова попереду), коли у двадцятому сторіччі створили штучне Каховське море на Дніпрі, яке з практичної точки зору нічого, крім шкоди не принесло. Це море – болото затопило святі могили скіфів – сколотів і величезну площу реліктових придніпровських лісів. Ще один подібний удар колонізаторів уже нині, в двадцять першому сторіччі, - це побудова Ташлицької ГАЕС на Дністрі. Де відбулося нове затоплення нашої історії і наших прадавніх поселень і могил, які навіть до пуття не дослідили. Не випадково нашу пам'ять знищують також і водою, бо, як відомо, вода змиває будь-яку інформацію, - і знання про наших предків теж! Якби ми починали нашу історію лише з Трипілля, ми, українці, однаково залишалися би пранацією, яка створила основи цивілізації. Та ми обдаровували світ протягом багатьох тисячоліть, бо наше коріння сягає найсивіших глибин минулого. Як уже було сказано, - праукраїнці започаткували відтворювальне господарство ще тоді, коли увесь світ жив полюванням і збиральством. Сільгоспрослини, худоба, колесо, віз, приручення коня, домобудівництво і містобудівництво заклали основи писемності. А згідно з останніх досліджень українська мова – це священна прамова всієї Земної цивілізації. Наша прамова – основа для більшості мов і культур світу, незалежно від їх мовно-сімейної приналежності. Жива українська мова єдина у світі, яку можна визнати прамовою Землі. Запорукою цьому – найбільша концентрація світових мовно-історичних ознак навіть в сучасній українській мові. Тому українство має шанс врятувати людство від цивілізаційної катастрофи, якщо збиратиме у рідне коло мови і народи похідні від праукраїнства. Бо вся нинішня строката спільнота утворює загальносвітову напруженість, що є природною реакцією на запровадження світовими колонізаторами глобалізації й зведення до механістичного знаменника геному культур, які постали із початкової праукраїнської. Ця, колись розсіяна первісна спільнота, виросла у всесвітнє співтовариство і конче потребує свідомої синхронізації та узгодження своїх внутрішніх і зовнішніх дій задля самозбереження. Українство як пранація і мова – основа, має всі підстави для усвідомлення своєї відповідальності за долю людства... Отже, ми бачимо, що вплив праукраїнства на світ сягає ще в допотопні часи. Бо, виконуючи настанови своїх прозірливих жерців – брахманів, праукраїнці розселялися по Землі на протязі тисячоліть. А невдовзі після потопу вони остаточно опанували Малу Азію і Палестину спільно з іберійсько-кавказькими гурітами (хурітами). Тобто і в цей спірний регіон ми першими принесли передове господарство і свою мову. До речі, щодо гурітів, від яких пішла інша назва Палестини (Гуру-Ханаан). Відомо, що індоіранці називали предків грузин «гурджа», «гуджари». Де частка «гур» і «гуд» - це бик, тур, а «джа» - народжений (буквально – син, дочка). Тобто гуджари, гурджі – це бичачі, туричі, що вказує на переважання військового стану у предків грузин. А в Індії є навіть штат, заснований гурджами, предками грузин (штат Гуджарат, раніше – Гурджарат). Отже іберійсько-кавказькі гуріти – це явні предки гурджів і сучасних грузинів. Як бачимо, взаємна симпатія поміж українцями і грузинами закладалася багато тисячоліть тому… А вже у шостому тисячолітті до н.е. в ареалі Кукутени – Трипілля – Кам’яна Могила (від Дунаю до Азова) існувала спільнота, яку можна назвати власне давньоукраїнською. І лише згодом із цієї спільноти поступово виділялися індоіранці, хоча наші мова і культура довго залишалися дуже близькими. А зараз потрібне деяке пояснення. Наші праукраїнські й давньоукраїнські племена розселялися по Землі на протязі тисячоліть. Але тільки через певний час, на новій батьківщині, змішавшись із місцевим людом, - вони ставали власне етрусками-расенами, індоарійями, іранцями, гайями-вірменами, кельтами, інглами-англійцями, галами та іншими спорідненими народами. Коли ми, наприклад, кажемо: більш як чотири тисячі років тому вірмени вийшли з України разом із частиною брахманського племені брегіїв (бгрігу), - це зовсім не ті вірмени, яких ми знаємо нині. Сучасна вірменська нація складалася на протязі тисячоліть із шістнадцяти різних племен. А ті, що вийшли з України – це одна частинка, наша праукраїнська складова братнього вірменського народу. Подібна спорідненість стосується також і багатьох інших народів світу, насамперед індоєвропейців. Де б вони зараз не жили, але мовна основа, підвалини, походження, первісна територія, як правило українські. Тільки вперта зомбованість багатьох істориків юдомасонськими побрехеньками заважає визнати українців пранацією, що дала світові основи цивілізації. А деякі автори не бажають розуміти простих речей, - що вихідців із України інколи відділяють тисячоліття, а за цей час певні риси прамови і пракультури змінювалися. Ось цікавий приклад арійських племен в Індії. Перші хвилі арійських (точніше – орійських) переселенців були витіснені пізнішими хвилями, знов таки наших орійських племен, на схід Індії. Різниця в часі поміж ними дві – три тисячі років. Там, на сході Індії й досі є штат Оріса, де живуть орії, мова яких на 70% походить з давньукраїнської і зберегла в собі чимало архаїчних рис. Східні й західні індійці мовно не дуже розуміються. Хоча вони усі колишні давньоукраїнці як за територією походження, так і за мовою та культурою. В принципі Індоєвропа в основному починалася в Україні. Проте мовно-культурний вплив українства зафіксований і в багатьох народів світу інших мовних сімей. Ось відоме графічне зображення, нібито китайське, інь та янь зустрічаємо в Трипіллі на дві тисячі років раніше від Китаю. В українській мові – «шуйця» (ліва рука), в китайській – «шу» (просто рука). Українське «люди», китайське «лу» - те саме. Українське «човен», китайське «чуань» (те саме). Українське «донка» (човен з пласким дном), китайське «джонка» (те саме). Українське «ймення», китайське «мін» (те саме). Порівняймо давньоєврейську , семітську. Українською «чоло схиляю» (в орудному відмінку – чолом схиляю) і єврейське «шолом алейхам». В єврейському варіанті перше слово збереглося (чолом – шолом), а в другому слові відбулася перестановка частин української першооснови. З української «тлумачити» - давньоєврейське «талмуд» (тлумачник для Тори). А семітське «бар» походить з української «збір» (збір зерна, що в коморі, збіжжя). З української «товарина» (рогата скотина) походить семітське «таоро». З української «сокира» (знаряддя для скорування, знімання кори з дерева) – походить семітське «секур». І тому подібне… Таких прикладів з багатьох мов світу існує чимало. Навіть, як бачимо, і серед народів, нерідних нам. А ось наше рідне, колись придунайське населення культури Кукутени- Трипілля було окуповано свого часу римськими легіонами і потрапило під сильний вплив пізньоримської культури і мови. Згадаймо, що кордон великої Скіфії, тобто України, проходив по Дунаю, і поміж Дунаєм і Азовом жив багатодіалектний але , фактично один народ – праукраїнський, прямий нащадок допотопної Арти, Трипілля і Кам’яної Могили. Але людність Придунав’я, що нині звуться румунами – тобто римлянами, уже втратила деякі спільні риси нашої прадавньої культури. Та головне - втратили прадавню українську мову. Проте ще в 14-15 сторіччях нашої ери писемною мовою румунських королів була давньоукраїнська мова. Про це свідчить збірник румунських королівських грамот. Як бачимо, вплив праукраїнства на людство підтверджує гіпотезу, що архетипія сучасної світової цивілізації походить безпосередньо з Подніпров’я, з України. Звідси, в ритмі космогонічних перетворень, наші первісні культура і мова поширилися у далекі світи і стали основою сучасної мультикультурної цивілізації! Ви ще не втомилися, наші шановні читачі? Мовляв, коли воно було… багато тисяч років тому, і навіщо воно тепер. Радійте, зараз в нашу історію увірветься сморід сучасності. Бо хитромудрі загарбники – світові колонізатори уже присмокталися не лише до української, святої для людства землі, а й до нашої прадавньої історії. І ось уже їх слуги і затяті раби понаприймали законів про якийсь там чудернацький антисемітизм і ксенофобію (негостинність). Тобто насамперед звинувачують нас усіх, що ми, нібито, не любимо арабів, євреїв (семітів) і московітів, та й взагалі гостей України. З якого дива? Українці споконвіку шанували гостей і підстав не любити будь-яку конкретну націю у нас нема, бо ми не окупанти, а прадавня, толерантна, висококультурна нація. Що ми і підтвердили тяжкими роками позірної незалежності. І довели, що українство нікого не переслідує і не виганяє. А прагне тільки до власного відродження і безпеки. Власне, це ми, українці, гинули мільйонами під ярмом чужоземних шовіністів і людожерів! Отже насправді йдеться про світових колонізаторів, які будь-де прагнуть мати повну і необмежену владу задля пограбування і знищення народів світу. А де ще могли прийняти закон, який карає за вигадані антисемітизм і ксенофобію,- тільки в колонії окупованою світовою закулісою! Адже нема в Україні закону про українофобство, що карав би за реальні ненависть, презирство і нищення корінної нації. Отже ми, українці, окупований народ, а наші здирники – це московські і просіоністські світові структури. Закатував Україну до стану беззахисної колонії з напівживим народом, - колонізатори намагаються привласнити і культуру Трипілля-Кукутени. Мовляв, що вони тут жили і творили цивілізацію, а потім з дива дивного покинули ці святі землі й радісно перебігли в пустелю, на Аравійський півострів, а московіти й собі чкурнули в північні ліси і там ховалися декілька тисяч років. Якими манівцями вони тікали, що ніхто не помітив, і чому вони не зберегли ознак причетності до нашої культури Трипілля, - мандрівників не бентежить. Та хіба латентні структури, які захопили світ і запровадили нечуваний визиск, тим самим убиваючи людство і Землю, - будуть пояснювати свої злочинні плани? Вони давно, і геть недорого, прикупили пару-трійку українських науковців, які залюбки віддають їм нашу прадавню історію, а московітам - вигадану Київську Русь. Хоча для прадавніх народів не існувало Київської Русі чи, поготів, Московської. А була прадавня Україна – Русь! Але на підставі новоспеченої брехні вже готується гіпотеза, що Україна та всі її предковічні скарби – це їхня земля обітована у новітньому варіанті. І тому, згідно старозавітній ідеї-фікс про безкарне панування на Землі, світова закуліса системно добиває прадавню українську націю, щоб остаточно закрити й саму згадку про український праетнос. Тільки за перших двадцять років так званої незалежності, були вбиті тисячі видатних патріотів, які могли стати суперелітою українства. А за той же час п’ять мільйонів українців передчасно вимерли від злиднів. А ще сім мільйонів утекли працювати в Європу і в Росію. Зате в Україні з кожним роком усе більше мертвих сіл. А ви, терплячі й наївні українці, все ще дивуєтеся – чому це за роки незалежності ані свої політики, ані закордонні друзі не допомогли нашій країні звестися на ноги. Бо уже весь світ знає, що світова закуліса хоче забрати Україну собі, тобто поділити її з Москвою по лінії Дніпра… Тому й не дивуйтеся, що офіційні українські мовознавці, археологи, етнографи досі не визнали прадавність української мови та культури і, певно, ніколи не визнають. Бо з кривавою юдохристиянізацією України в кінці десятого сторіччя н.е. була закрита дохристиянська історія Руси-України. За тисячу років юдохозарської, юдохристиянської окупації були методично знищені всі писемні свідчення нашої історії й чимало артефактів. Дивом збереглися лише поодинокі рукописи. Наприклад Велесова Книга і «РВС» (рукопис Войнича-Стойка), одна із умовних назв цього рукопису – «Послання оріан хозарам». Останній документ датують першим тисячоліттям до н.е… Тобто це означає, як мінімум, три тисячі років тому уже була розвинена українська мова. Та навіть цей красномовний факт колоніальна українська наука вперто ігнорує. А власне чому? – Бо Україна і досі юдохозарська колонія! А ось більш відома Велесова Книга перелічує назви деяких наших родичів-сколотів (сколоти – це значить з одного кола, соплемінники) із цього же слова «сколоти» утворилося і сучасне «слов’яни». Можливо, ці назви наших пращурів походять з дотопних часів праукраїнської цивілізації Арти: «Ми коровичи-кравенці: скіфи, анти, руси, боруси, сурожці». Сурожці (це місто Сурож-Сугдея-Судак) і руси – таври жили також і в Криму. А відомий вислів: «Київ – мати міст руських» насправді приховує іншу реальність. Матір’ю Києва, всіх руських (праукраїнських) міст і Корсуня (Херсонеса), і Сурожа (Судака) була Велика Діва, Махеші-Мокоша, Артеміда, Покрова і Берегиня. Уже після юдохристиянізації Руси-України всі ці функції перейшли до Діви Марії. Отже бачимо, що руси подніпровські й руси кримські – родичі, зі спільною дохристиянською культурою і Вірою. Бо, за свідченнями давніх істориків, відомі усім «таври» - це лише варіант назви «руси» (бики, тури). А Велесова Книга, яка багато розповідає про дохристиянський Крим, таврів взагалі не згадує, - тільки русів. Тобто руси-таври - це допотопне праукраїнське населення, яке вціліло також і в Криму, і мало прадавні родинні зв’язки із русами Подніпров’я. І це вони, наші пращури, сформували арту (в індійців дгарма) на основі праукраїнської Рідної Віри. Арта-дгарма - це основоположне поняття, що означає світогляд, всесвітній закон, непохитність космічних процесів. На арті-дгармі тримається впорядкований, організований, гармонійний, праведний, справедливий світ, його моральні, етичні, суспільні, релігійні устої. Не випадково Арта - ще й назва нашої працивілізації. Все необхідне для життя наших предків було записано в священних книгах шастрах (састрах), які власне і формували арту-дгарму… І ось в кінці дев’ятнадцятого сторіччя вже н.е. під час розкопок на центральній площі Севастополя (Корсунь – Херсонес) була знайдена Херсонеська присяга, датована третім сторіччям до н.е… В якій жителі Корсуня-Херсонеса клянуться : «… я охоронятиму для народу састри (священні книги) і не розголошуватиму нічого потаємного ані еллінові (тобто грекам!!), ані варвару…». Варвар тут не означає бородань чи дикун, як заведено вважати. Слово варвар (барбар) збереглося в давньовірменській мові і походить від «бар»- слово, розмова. Тобто варвар (барбар) означає лопотун, белькотун, той, що не говорить нашою мовою, а щось буркотить, бурмоче. Отже ця присяга, написана дві тисячі триста років тому, засвідчує, що корінні жителі Корсуня-Херсонеса не греки чи інші зайди, а таври-руси, наша рідня. Більш пізня назва Херсонес утворена греками від Корсунь (спочатку Курустан), тобто місто тура, бика. Та коли певна частина греків підселилася до наших кримських русів-таврів в Корсуні,- вони вирішили, що раз Корсунь розташований на півострові, то напевно слово Корсунь і означає півострів. І греки спокійно переіначили назву Корсунь в Херсонес (грецькою – півострів). Ось так співзвуччя назв Корсунь і Херсон пожартувало із греками. Відтоді в грецьких текстах закріпилася назва Херсонес. І поступово була нав’язана історична думка, що Херсонес - це грецьке місто. Хоча руси – таври жили там й далі, принаймні до кінця тринадцятого сторіччя вже н.е., коли ординці темника Ногая розорили останній оплот русів – таврів в Криму наші споконвічні міста Керч, Судак, Корсунь (Херсонес)… Цікаво, що наші предки руси відзначилися також і на землях Великої Вірменії (Урарту – Бігайнілі), де зустрічаємо царське династичне ім’я Руса. Правірменські царі обрали одну із наших назв «руса» (бик, тур),- бо й вірмени якоюсь мірою наша рідня. Принаймні та частина, яка дала назву Вірменія, що в перекладі з праукраїнської означає країна богатирів, героїв. Бо слово «вір» - це богатир, герой, традиційна самоназва військового стану, до якого належали наші вірмени. Сучасна самоназва Вірменії – «Гайястан» теж вказує на військовий стан і наші зв’язки. Бо з вірменської «Гайястан» - країна тура, бика, де «гай» - знову таки бик, тур. Геродот згадує, що вірмени переселялися до Малої Азії разом із фрігійцями. Існує наукова думка, що фрігійці - це відоме брахманське плем’я брегії (бгрігу). І певна частина брегіїв мігрувала з хвилею індоєвропейців (праукраїнців) до Малої Азії через Балкани. На Балканах вони називалися брігес, а в Малій Азії – фрігес, тобто фрігійці. Факт спільного переселення брігів-фрігів і вірменів цікавий ще й тому, що уже значно пізніше, на зламі двох ер, в історичній Вірменії в області Тарон (сучасна Турція) фіксуються значні індоарійські громади. Саме з Тарона походить і вірменська легенда про трьох братів, які прибули із області Палун, а звали їх Куар, Мелтей, і Хореан. Це майже копія нашої легенди про братів Кия, Щека, Хорива та їх Полянську землю. Такий цікавий факт підкреслює праукраїнське походження як наших вірменів, так і брігів-фрігів (фрігійців), частина яких опинилася на землях історичної Вірменії. Традиційно такі племена називають індоарійськими, хоча така назва сумнівна. Бо індоарійськими можна назвати лише наші орійські племена, які уже в Індії змішалися з аборигенами й тому вони індоарії. А наші брігі-фрігі прийшли в Малу Азію та Вірменію через Балкани із України, а не із Індії. Отже вони не індійці, а орії-праукраїнці. Цікаво, що і в сучасних вірменській та українській мовах чимало спільного. Наприклад стверджувальне «га» - і вірменською і українською – «так». Українське «геть» і вірменське «гет» - тотожні слова, сюди можна долучити пояснення до нашого «гетьман» - той, що виганяє геть, а не переробка з німецької «гауптман», як дехто вважає. Вірменське «джур» вода і українське «джерело», «дзюрчати». Вірменське «клор» - круглий і українське «коло». Вірменською «крунк» (журавель), а журавлі українські кричать «кру-кру!». Далі вірменське «гарнан» (весна), і українське «гарна». А спірне походження нашого слова «корабель» стає цілком прозорим, коли знаєш, що вірменською «караб» - це лебідь! А щодо праукраїнців- фрігійців хочеться згадати чудову прадавню легенду. За наказом фараона Псаметиха двоє немовлят-хлопчиків були ізольовані від людей і вигодувані козами. Нібито перше слово, яке сказали діти було «пекос» -хліб фрігійською мовою (явно наше – «пекти»). Цей факт переконав фараона, що фрігійці – найдревніший народ на Землі. Якщо довіряти цій поетичній легенді, - то ми знову повертаємося до суперечки поміж єгиптянами та сколотами (давньоукраїнцями), хто із них древніше і хто створив світову цивілізацію. Зрозуміло, що фараони пам’ятали своє праукраїнське коріння. Ще й досі в Єгипті проживають п’ять мільйонів коптів – нащадків давніх єгиптян. Вони зберегли у своїй мові певну кількість праукраїнських слів, а їх назва «копти»,- це розповсюджене колись серед українців ім’я, а нині українське прізвище Гопта, Гоптар, яке означає пастух, воїн або цар.
Анатолій Гончарук
irina Balagurak
Книги Руслана Бєдова
8 подобається Твори
На сторінці подається повна інформация про книги Руслана Бєдова. Цев повісті і оповідання у фантастичному та історичному жанрі. Також адміністраторами сторінки час від часу подається корисні поради для тих, хто займаться літературною роботою. Основний веб-ресурс сторінки: rubie.in.ua
Категорії